Вже близько Неділя Митаря і Фарисея - іменини всіх духовних осіб ;)

Світлій пам’яті владики Любомира

Сьогодні 31 травня минає рівно цілий рік як його немає з нами. Спеціально витримував паузу для спогадів. У той день. коли він відійшов у інші світи, мені здавалося, та й досі частково здається, що найкращою даниною Його пам’яті буде якраз мовчання, а не словесні чи писемні рутинні згадки. Тоді просто якось не писалося, ані не говорилося, було єдине прагнення – мовчати...
Пригадалася паломницька поїздка до Тезе. Коли у дев’яностих мені, студентові богослов’я, пощастило побувати у молодіжному міжконфесійному таборі у Франції, то мабуть найбільше що вразило – це молитва мовчанням. Коли після чергової «порції» співання церковних гімнів і молитов, читань уривків Святого Письма та проповідей наступала невеличка пауза, то це промовляло більше, ніж співи і прослава. Тоді мабуть сам Сущий відповідав на молитву спільноти, і почути Його було найкраще в тиші...
Саме з такою тишею асоціюються у мене дорогі, незабутні спогади про нашого отця і Главу – владику Любомира...
У жовтні 1991 року у Львові мені вперше пощастило побачити цього видатного священика, архімандрита Студійського монастиря в Кастель-Ґандольфо біля Риму... Його поважна, батьківська авторитетна постава, великий мир у душі, який передавася усім тим, хто з ним спілкувалися, його зрілість, інтелігентість, мудрість надзвичайно приваблювали.
У той осінній день він багато говорив про проблеми церковних обрядів. Про те, що у нас мовляв їх не дотримуються таким чином, як це повинно бути насправді. Це було на його думку серйозною проблемою...
Міркування були приблизно такими: кожна нація, церква, спільнота мають свою особливу місію перед Богом, і якщо вони з певних причин не виконають цієї місії, то це заслуговує на покарання, на осуд.
Такою місією нашої Греко-Католицької Церкви на думку Блаженішого було продемонструвати світові, що можна бути водночас і східним християнином, і католиком, тобто належати до Вселенської церкви.
«Однак, поки що, – міркував отець Любомир, – ми цієї місії не виконуємо. Коли подивишся на образи, які висять у наших храмах; якщо підеш на богослужіння, які правляться у наших церквах відповідно до старих латинізованих книг, без запроваджених після ІІ Ватиканського собору реформ, то дійдеш висновку, що ми на жаль нашого завдання не сповнюємо. І не готові його сповнити». Дорогий наш, владико! Промайнуло чверть століття, але На жаль дуже мало змінилося...
Тоді мені здавалося, що ці речі не надто важливі, але згодом стало зрозумілим чому саме так наголошував на цьому священик.
Адже культура мови, правильність побудови речень, викорінення всіх помилок, суржику є необхідними умовами донесення інформації до адресата. Мова отця Любомира була витонченою говіркою львівського інтелігента передвоєнної епохи. Але як чітко він старався правильно говорити! Як гарно він вимовляв слова і виправляв свої помилки! Яким вдячним був, коли хтось делікатно звертав йому увагу щодо правильности наголосів і зворотів!
Мені в одну мить здалося, що коли я порозмовляю з ним, то всі мої проблеми вирішаться. Однак, коли я попрохав присвятити мені кілька хвилин і наважився вилити йому свої болі, то зрозумів про існування проблем, яких не можна просто так вирішити. Іноді доводиться прийняти волю Божу, змиритися із втратами дорогих людей, погодитися з тим, що деякі помилки на жаль виправити неможливо...
Незважаючи на всі плюси і мінуси, його авторитет не зменшувався, а навпаки зростав.
Пам’ятаю його лекції-виклади у Львівській Духовній семінарії та у відкритій новій Богословській академії. Завдяки його аргументам багатьом відвідувачам розплющувалися очі на питання природи Церкви, на значення літургійних обрядів і деяких моральних проблем.
Отцеві Любомиру не потрібно було «заспокоювати» студентів, заставляти їх себе слухати. Коли він з’являвся в аудиторії, то всі довкола завмирали. Якщо іншим професорам іноді доводилося сварити на своїх учнів, то авторитет учителя і «мир, який перевищує всяке розуміння» так впливали на класову спільноту, що було чути як муха пролітає.
Владика Любомир дуже любив богослужбові обряди. Він не був вченим у галузі літургійних наук, однак з любов’ю і захопленням навчав студентів як відправляти богослужіння у контексті наук про духовне життя. Запам’яталися його розповіді про Великопостові часи, він показував як правильно робити великі поклони, як читати і співати тропарі і псалми на цих відправах.

«Дуже страшною річчю є коли людина ходить до храму, приступає до Святих таїнств, але не змінюється... Треба читати щодня Святе Письмо з роздумуванням, і своїм серцем вникати у священні тексти, щоб таким чином Бог нас перемінив», – часто стверджував архиєрей.

Як довести братам і сестрам, які належать до Православної церкви та інших християнських спільнот, і яких серед нашого народу більшість, правдивість таїнств у нашій Греко-Католицькій Церкві, як їм пояснити справжність нашої духовної дороги? Найкращий спосіб – це наша святість, адже не може погане дерево давати доброго плоду. Святість, життя у Христі – ось головна передумова примирення і поєднання у Христі. Усі інші адміністративні методи – другорядні.

Коли архієпископ Любомир відвідував Рим, він мінявся. Його «поважність» частково змінювалася на діловитість, хода і рухи ставали жвавішими, спритнішими. У столиці Італії доводилося вирішувати багато справ, полагоджувати різні церковні проблеми, шукати кошти на різні проекти. Він як ніхто інший авторитетно представляв Церкву України як у краю, так і в діаспорі. Він знаходив час, щоб зустрітися зі студентами та щоб їх морально підтримати. У ЗМІ мабуть не було привабливішого церковного лідера, ніж цей старець – уособлення праотця, отця, патріарха, пророка, апостола, проповідника, повздержника, євангелиста, вигнанця...
Отець Гузар переживав через те, що багато людей, особливо молоді, хоче емігрувати. Він, як дитя емігрантів, пережив життя скитальця і вигнанця, і, незважаючи на усі труднощі був щасливим, що повернувся до рідної країни. Він іноді був далеким від насущних проблем простого народу, бо не зміг збагнути багатьох його проблем через нерозуміння скаліченої, окраденої, здеформованої злом пострадянської реальності.
Але яке щастя, що ця людина не «зрадянщилася». Адже саме у «сов’єтчині» чи у совковості найбільша наша трагедія. Усі зовнішні реформи не матимуть жодного успіху доти, доки з останнього «совєтського» чоловіка не вивітриться сморід комунізму, і ментальність «епохи застою». Отець Любомир – це власне діаметральна протилежність до homo sovieticus.

Він був Людиною! Він також помилявся, переживав, страждав. Усіх вражав його дотепний гумор, його витончена шляхетність і водночас – простота зі щирістю.
Його присутність серед нас як справжнього генія на зламі тисячоліть і нині продовжується. Як Ісус, відійшовши від нас нга Небеса, сказав: «Я з вами в усі дні до кінця віку», так само і дорогі нам люди залишаються далі духовними отцями і провідниками. Змінюється хіба що спосіб їхньої присутности...
Блаженніший архиєрей Любомир нині перед Престолом Божим серед сонму своїх попередників – великих Київських і Галицьких митрополитів, особливо серед наших великих духовних світичів: митрополита Андрея та Патріярха Йосифа.
Святий отче Любомире, моли Бога за нас!

Про деякі аспекти пасхальної відправи

У деяких храмах великоднє нічне богослужіння починається урочистим пасхальним початком («началом»), а потім безпосередньо йде «Благословенне царство» і Літургія Слова. Однак, чи не краще було би перед тим відслужити Пасхальну утреню, або ж, у крайньому разі, проспівати хоча б ірмоси пасхального канону з приспівом і стихири Пасхи? Русини в Америці починають пасхальну утреню, співають канон св. Іоанна Дамаскина, а після стихир та малої єктенії з виголосом «Бо Ти святий єси Боже наш…» переходять до Єлици («Всі ви, що у Христа хрестилися…»), і далі звичайно слідує Літургія. Останній варіант не зовсім правильний, однак, у ньому є логіка, бо саме в добовому колі, Канон Пасхи є тим найурочистішим моментом, який вірні повинні би почути хоча б раз на рік.
Не наводитиму аргументів, цитат із документів та рішень церковної влади. Тут радше повинна би бути певна логіка, відчуття важливості молитви у такий важкий час та пошанування цінності літургійної спадщини тисячоліть.
На Галичині досі є села, де всі парафіяни, від старого до малого, знають напам'ять цілий канон Воскресіння день, а у Закарпатті в кожній родині був "Ізборник", з якого молилися на великі свята богослужіння, співаючи стихири та тропарі. Один із достойників якось висловився, що церковне правило повинно бути «хлібом насущним» для християнина, тому сумніватися в цьому не треба. Навпаки, треба позбуватися якомога синдрому літургійного недбальства та байдужості.
Веселих свят!

РОЗДУМИ У ДЕНЬ СВЯТА П'ЯТИДЕСЯТНИЦІ

У кожного з нас є улюблені місця і фрази у Святому Писанні. Для мене особисто одним із таких місць є уривок з Діянь Апостолів – проповідь святого Павла в Атенах (Афінах), де він говорить мешканцям цього міста про «жертовник невідомому богові».
Священики часто застосовують цей приклад у своїх проповідях на честь свята П’ятидесятниці. Мовляв, Святий Дух для більшості з нас донині є «Богом незнаним».
Один добрий приятель, який знає напам’ять безліч літургійних текстів, якось поділився зі мною, розповівши, що тропарів та канонів до Богородиці і святих він знає у десятки разів більше, аніж молитов і тропарів до Святого Духа. Банально, але в текстах стихир Вечерні та Утрені свята П’ятидесятниці більшість стихир повторюються. Служба порівняно із іншими досить таки небагата.
Невже Святий Дух і дійсно для нас є Богом незнаним?
Невже саме це наше невігластво спричинило виникнення різних харизматичних рухів, і то включно з деякими проявами не зовсім здорової побожності?!
Але невже ми таки часто забуваємо, що метою нашого християнського життя є власне стяжаніє Духа Святого?!
«Стяжи Дух мирен» – заклик преподобного Серафима як ніколи актуальний сьогодні. Пригадую десь так років 25 тому у Почаєві церковні бабусі грубо і немолитовним голосом робили зауваження молодим відвідувачам Лаври, які, щойно переступивши поріг, приїхали туди: хто помолитися, хто просто з цікавості. Грубість відповідно породжувала грубість, дехто з молоді огризався. Але один юнак, проявивши зрілість та набравшись мужності, врівноважено підійшов до бабці та й вибачився: «Простіть нас, матінко, якщо щось не так, адже ми тут вперше, не знаємо що до чого і як. Вибачте нас! Розкажіть нам, поясніть!». Реакцією старенької спочатку була розгубленість, а потім вона ледь не заплакала: «Це Ти мене, синку, прости!»
А декілька тижнів тому довелось їхати зранку у напівпорожній маршрутці. Одна із пасажирок нагадала водієві, щоб не забув зупинитися біля храму. Здоровенний шофер щойно запалив цигарку, але коли побачив обличчя благочестивої жінки, яка очима попрохала його не палити, викинув цілого недопалка через вікно. Отже, вона перемогла! Мирно, спокійно, врівноважено! Не промовивши ані слова. Як у тій пісні було: «Ты мне ничего не сказала, и все рассказала без слов».
Свого часу Махатма Ганді мирним шляхом зробив більше, аніж революціонери та воєначальники. Дон Боско стверджував, що вся його політична доктрина міститься у молитві «Отче наш». Завдяки внутрішньому мирові багатьох осіб воцарився мир у різних сферах життя.
«Радосте моя, стяжи дух мирен і тисячі біля Тебе спасуться!»
Але МИР це лише один із плодів Духа. А таким є і радість, і любов, і терпеливість, і милосердя… Критерії нашої християнської зрілості.
Прийди, Святий Духу! Очисти нас, і пошли нам промінь Твого світла!

Побажання з нагоди свята Преображення Господнього

Дорогі читачі і прихильники нашого блогу ПРЕОБРАЖЕННЯ!

З нагоди сьогоднішнього свята бажаю всім Вам справжнього преображення Вашого життя у всіх аспектах!

Нехай Ісус Христос, який преобразився на святій горі два тисячоліття тому, і нині змінює Ваші проблеми, болі і невдачі на радість, терпеливість та успіх!

Нехай серця Ваші сяють наче сонце, а одяг ваших душ буде білий як сніг!
Нехай сповняються усі Ваші добрі бажання! Нехай Христос преображає постійно наше життя на краще згідно законів Любови, жертвенности, чесности та служіння одне одному!

Бажаю, щоб, читаючи нові дописи у блозі «Преображення», ви подумки говорили: «Любо нам тут бути!»
Нехай щастить!

Які найпоширеніші помилки у відправі Літургії - частина І

Варто зауважити, що всі ми помиляємося, не помиляється той, хто нічого не пробує робити. Ось деякі з помилок, які наважуюся подати для ознайомлення.

При поминанні на богослужіннях патріарх не має титулу "Кир", тобто: "блаженнішого патріарха нашого Святослава..." - правильно, а "блаженнішого патріарха нашого КИР Святослава" - неправильно.
В той час як "блаженнішого верховного архієпископа нашого Кир Святослава" - правильно.

Останніми роками з'явилося поминання у заамвонній молитві святої Літургії "...Тобою береженому народові нашому" замість звичайного "Богом береженому..." і це поширилося як комп'ютерний вірус. Можна по-різному пояснювати цю зміну, але тут мають місце не лише традиції. Прихильники таких змін пояснюють це таким чином, що у звертанні до Бога ми не можемо молитися за "Богом бережений народ", бо це б натякало, що начебто є два боги. Однак, на мою думку, таке пояснення занадто примітивне. Кодекс Канонів для Східних Католицьких Церков строго забороняє вводити зміни до святої Літургії. В той час, як "богобережений" (теофілактус) - це титул, який відносився виключно до імператора, монарха чи короля. При зміні політичного устрою помінялося також і поминання влади - тобто молитва за царя чи імператора помінялася на молитву за "предержащия власти", за народ, державу і військо. Народ титулували по-різному як "благовірний", "багатостраждальний" (многострадальний), і звичайно "богобережений" чи "Богом бережений". Однак, цікаво би почути думку інших з цього приводу. Я вважаю, що міняти "богохранимый" на "Тобою хранимый" - це не зовсім добре. Краще би у контексті заамвонної молитви поміняти цей термін на "благовірний", або ж на інший, близький за значенням.

Ще один парадокс у тому, що в офіційних молитвах на єктеніях ми не молимося за державу, на яку лише постійно нарікаємо. У деяких храмах УПЦ МП моляться "о богохранимой украинской державе нашей", схожі поминання містять офіційні видання УАПЦ та УПЦ КП, римо-католики часто моляться за Україну у контексті молитви вірних після Євангелії. Часто можно почути як протестанти різних деномінацій моляться за державу, в якій живуть. Натомість, традиційна Церква, яка претендує на роль П'ємонту в нашій державі, молиться звичайно тільки за народ. Правдоподібно, що це - прояв синдрому багатолітньої бездержавності, який досі не вивітрився з ментальності галицьких греко-католиків, тому й вони не моляться за свою державу у богослужінні, хіба що за правління та військо, а це - не одне і те саме.

РЕЦЕПТ ОЗДОРОВЛЕННЯ СУСПІЛЬСТВА ДОСИТЬ ПРОСТИЙ – о. Борис Ґудзяк

«Оздоровити суспільство сьогодні Господь Ісус Христос може так само, як Він це чинив під час Свого земного життя». Про це в чудовий недільний ранок 17 червня наголосив у своїй проповіді ректор УКУ о. Борис Ґудзяк під час відправи св. Літургії у монастирі оо. Студитів у селі Дора поблизу Яремчі.
Як оздоровити сучасну ситуацію в державі і взагалі у світі? Про це якраз говорить уривок сьогоднішньої Святої Євангелії, а саме про те як «Ісус зціляв всяку недугу і всяку неміч у народі».

Для когось це здається таким, що було в минулому, але Ісус діє так само і сьогодні. Стосунки між людьми, які приходять на зустріч із Христом у недільній Святій Євхаристії, мають зовсім інший вимір, аніж стосунки звичайних людей у світі! Це стосунки християнської любові. Любов, яку дарує нам Бог, - це дар Його Самого нам і заклик до дарування любові усім людям. Адже, якщо Ісус зціляв хвороби і немочі тоді, то Він може змінити ситуацію і нині, лише потрібно вірити Йому, довіряти Йому, сповняти Його заповіді та переображати світ наскільки це можливо своїм християнським життям, а не постійно нарікати та бути рабами складних ситуацій.

Отець ректор згадав у проповіді про своє дитинство. Адже, райський куточок землі – Яремче нагадав йому такі милі і чудові українські осередки у США. Це і Союзівка, де колись парохом був о. Любомир Гузар, і Гантер, у штаті Нью Йорк, де є дерев’яний український храм, схожий на монастирський храм у Дорі, і Пластові табори, де молоді українські скаути загартовували свій патріотичний дух.
Християнство спроможне бути вищим над обставинами. Господь допомагає, лише треба звертатися до Нього, і чесно та сумлінно з любов'ю виконувати ту місію, яку Він покладає на кожного з нас сьогодні.