Які найпоширеніші помилки у відправі Літургії - частина І

Варто зауважити, що всі ми помиляємося, не помиляється той, хто нічого не пробує робити. Ось деякі з помилок, які наважуюся подати для ознайомлення.

При поминанні на богослужіннях патріарх не має титулу "Кир", тобто: "блаженнішого патріарха нашого Святослава..." - правильно, а "блаженнішого патріарха нашого КИР Святослава" - неправильно.
В той час як "блаженнішого верховного архієпископа нашого Кир Святослава" - правильно.

Останніми роками з'явилося поминання у заамвонній молитві святої Літургії "...Тобою береженому народові нашому" замість звичайного "Богом береженому..." і це поширилося як комп'ютерний вірус. Можна по-різному пояснювати цю зміну, але тут мають місце не лише традиції. Прихильники таких змін пояснюють це таким чином, що у звертанні до Бога ми не можемо молитися за "Богом бережений народ", бо це б натякало, що начебто є два боги. Однак, на мою думку, таке пояснення занадто примітивне. Кодекс Канонів для Східних Католицьких Церков строго забороняє вводити зміни до святої Літургії. В той час, як "богобережений" (теофілактус) - це титул, який відносився виключно до імператора, монарха чи короля. При зміні політичного устрою помінялося також і поминання влади - тобто молитва за царя чи імператора помінялася на молитву за "предержащия власти", за народ, державу і військо. Народ титулували по-різному як "благовірний", "багатостраждальний" (многострадальний), і звичайно "богобережений" чи "Богом бережений". Однак, цікаво би почути думку інших з цього приводу. Я вважаю, що міняти "богохранимый" на "Тобою хранимый" - це не зовсім добре. Краще би у контексті заамвонної молитви поміняти цей термін на "благовірний", або ж на інший, близький за значенням.

Ще один парадокс у тому, що в офіційних молитвах на єктеніях ми не молимося за державу, на яку лише постійно нарікаємо. У деяких храмах УПЦ МП моляться "о богохранимой украинской державе нашей", схожі поминання містять офіційні видання УАПЦ та УПЦ КП, римо-католики часто моляться за Україну у контексті молитви вірних після Євангелії. Часто можно почути як протестанти різних деномінацій моляться за державу, в якій живуть. Натомість, традиційна Церква, яка претендує на роль П'ємонту в нашій державі, молиться звичайно тільки за народ. Правдоподібно, що це - прояв синдрому багатолітньої бездержавності, який досі не вивітрився з ментальності галицьких греко-католиків, тому й вони не моляться за свою державу у богослужінні, хіба що за правління та військо, а це - не одне і те саме.